Ось яка історія сталася в нашій школі «Ш» міста «О».
Якась компанія «К», що надає освітні послуги (творчі студії, мови, підготовка до школи тощо), отримавши дозвіл у департаменті освіти, далі — у директора школи «Ш» у робочий шкільний час (під час уроків) ходила по класів та пропонувала свої послуги. Розповідали про себе, показували дітям багато «цікавостей», загалом рекламували себе. Вже тільки за це можна зробити в школі скандал. Ну, гаразд, все ж дітям перерва якась на уроці. Але далі було найцікавіше.
Як пізніше з'ясувалося, після розрекламування себе та своїх послуг представники компанії «К» дали діткам заповнити невеликі листочки («анкети учнів»), в яких треба було вказати:
- Прізвище ім'я.
- Вік.
- Чи тобі сподобався майстер-клас з... — «Так» чи «Ні».
- Чи хотів би ти займатися у нас? - "Так чи ні".
- Ім'я батьків.
- Номер телефону (батьків).
Тобто що є в сухому залишку? Правильно - дані дитини (ПІБ, номер школи, клас), дані батьків дитини (ПІБ та номери телефонів). Тобто на руках у компанії «К» є персональна інформація, здобута незаконним шляхом. Чому незаконним шляхом? Та хоча б тому, що батьки цих дітей не давали своєї згоди на оволодіння сторонніми особами своєю персональною інформацією ні опосередковано, ні прямо.
Декілька цитат із Закону України про захист персональної інформації.
Стаття 11. Підстави для обробки персональних даних1. Підставами для обробки персональних даних є:
- згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних;
- дозвіл на обробку персональних даних, наданих володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень;
- укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних;
- захист життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних;
- необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, передбачених законом;
- необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, за винятком випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб'єкта персональних даних у зв'язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.
Стаття 12. Збирання персональних даних.
Суб'єкт персональних даних повідомляється про власника персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, свої права, визначені цим Законом, мету збору персональних даних та осіб, яким передаються його персональні дані:
- у момент збору персональних даних, якщо персональні дані збираються у суб'єкта персональних даних;
- в інших випадках протягом 30 робочих днів з дня збору персональних даних.
Звичайно, цей факт мене дуже обурив. Кажу дочці: «Навіщо ти давала такі дані стороннім?». — «Тітка сказала», — каже вона мені й кліпає очима. Ну звичайно ж! Адже на те й розрахунок, що якщо якісь дядьки в присутності класного керівника просять щось заповнити, то треба обов'язково заповнити.
То був вечір п'ятниці. Вирішив, що обов'язково у понеділок піду з'ясовувати. Але потім просто взяв телефон і зателефонував до нашого класного керівника, вибачившись за вечірній дзвінок.
— Як же, мовляв, так і так, — питаю я, — без відома батьків у вашій присутності наші діти нахабно тягнуть персональну інформацію про членів сім'ї.
— Так, вибачте, ви маєте рацію, я припустилася помилки. Але це дійство було санкціоновано самим директором нашої школи, а раніше самим департаментом освіти. А вони, напевно, всі знали (?!).
— Навряд чи вони знали, що таким безпардонним чином братимуть особисті дані через дітей, — заперечив я. А потім собі подумав: чому такий варіант відкидається? — Але ви могли перешкоджати заповненню анкет дітьми.
— Так, — погодилася вона. — Я припустилася помилки. Та й усі мої колеги зробили так само, адже було добро згори. А одна вчителька намагалася перешкодити, то отримала від директора «люлів».
Після цього беру флаєр, який генії маркетингу роздали дітлахам, і дзвоню на контактний телефон компанії «К».
— Добрий вечір. Чи можу я поговорити з керівництвом?
— Вітаю. Так я вас слухаю.
— Ви чи ваші колеги незаконним шляхом зібрали в дітей віком персональну інформацію про всіх членів сім'ї. Інформація, що охороняється Законом України про захист персональних даних.
— То нам треба просто це... зателефонувати батькам і запропонувати докладно свої послуги. І взагалі ми їх викидаємо.
— Завтра я приїду до вас із метою вилучити анкети якщо не всієї школи чи нашого класу, то як мінімум свою.
На тому й вирішили. Приїжджаю наступного дня до них. Дістає керівник кілька чарок анкет, відсортованих, швидше за все, по школах. Знаходить анкету моєї дитини, повертає мені її. І з непідробним здивуванням вимовляє:
— Ну, що ви так метушитеся? Ми ж не терористична організація якась!
— Проблема полягає зараз не в тому, що ви використовуєте номери телефонів для телефонних дзвінків батьків, а в тому, що персональна інформація була зібрана всупереч згоді батьків. Десь на анкеті роз'яснено належним чином мету збору подібної інформації, про те, як її буде використано тощо? Не кажучи вже про те, що анкету заповнює дитина, а чи не суб'єкт персональних даних.
— Ой, ви знаєте, ви взагалі перший, хто прийшов до нас із подібною претензією, — продовжує непідробно дивуватися мій співрозмовник, посміхаючись.
— Тоді я розповім іншим батькам, як треба вчинити, і до вас потягнуться натовпи обурених батьків. І, між іншим, дуже дарма ви посміхаєтеся. Я ось викликаю зараз поліцію і викладу їм суть своїх претензій і ви за своє шахрайство відповідатимете по всій строгості Закону або, як мінімум, проблеми у вашої компанії «К» виникнуть.
Дійшло, мабуть, до товариша. Прозрів, схоже:
— То може ви нам порадите, як нам бути, як бізнес свій розвивати та інформацію про нас у маси прославляти?
— Радити нічого я не збираюся. Помилки ваші я вам позначив, наймайте юристів, маркетологів і нехай вони вам грамотно просувають. Усього доброго, — і майже без скандалу покинув заклад.
Тепер про найцікавіше. Я думаю, більшість людей здогадуються, що інформація, а тим паче персональна, має певну цінність. Погляньмо на ситуацію з іншого боку. Якась фірма під виглядом школи-кухля для дітей ходить по навчальних закладах і практично безперешкодно добуває персональну інформацію про дітей та їхніх батьків. Як можна використовувати таку інформацію не буду розписувати, можете варіанти сценаріїв знайти в мережі. Повторюся, що така інформація має цінність. Яким чином такі діячі можуть потрапити до школи та у навчальний час займатися рекламою та збором інформації? Отримати дозвіл у керівництва (школи та вищих інстанцій). Наважуся припустити, що у профіті фірма матиме або прибуток від нових клієнтів-учнів, або збуту отриманої персональної інформації. А всім відомо, щоб отримати прибуток необхідно попередньо «підмазати». Не називаю речі своїми іменами, але розсудливому читачеві і так зрозуміла суть цього абзацу.
Звичайно, це схоже на міркування параноїка. Але це є припущення, яке має право на існування.
Тож, дорогі батьки, пояснюйте своїм дітям, що роздавати інформацію всім дядькам-тіткам — це неправильно.
Ну, а я сподіваюся, що продовжу з'ясовувати цю ситуацію з директором та з департаментом освіти. Дуже сподіваюсь.
P.S. Наша сусідка, дочка якої також ходить до школи «Ш» міста «О», звернулася до директора департаменту освіти з питанням про дозвіл на відвідування фірмою «К» школи «Ш». Так ось відповідь була шокуючою: ніхто не давав офіційного дозволу. Департамент обіцяв розіслати листи до шкіл і розібратися в ситуації.
0 comments:
Дописати коментар